Станіслав Речинський, власник говносайта ord-ua.com — шахрай, вимагач під прикриттям БЮТ

Станіслав Речинський, власник говносайта ord-ua.com - шахрай, вимагач під прикриттям БЮТ 1854 переглядів

Розповімо про сайт замовних статей, власником якого є Станіслав Речинський і його угруповання.

Що робить цей сайт? На вас створюється стаття, яка містить суцільний наклеп, щоб в подальшому при вашому зверненні, змусити вас заплатити за видалення цієї статті.

Сайт намагаються ховати на закордонному хостингу, насправді адміністрація знаходиться в Україні. Домашні адреси так само відомі.

Займаються вони цією діяльністю вже досить довгий час, штат «працівників» сайту складається з корумпованого зброду людей, які заробляють на вкиданнях і наклепах.

Також у них є безліч гівносайтів-партнерів, які беруть статті з ord-ua.com і виставляють у себе, після чого вам доведеться платити ще як мінімум десятку людей за «зняття» матеріалу. І не факт, що він не з’явиться потім десь ще.

Про епічного гівномета — Стаса Речинського

Спробуємо висвітити проблеми «джинси» і сайтів-«зливних бачків». Наприклад часто на ОРД публікується матеріал який моментально видаляється. Ви навіть не встигнете його дочитати.

Скажіть, навіщо розміщувати такий матеріал? Відповідь, Стасик розміщує щоб потім його видаляти! Але за гроші! Крім цього Речинський видаляє гілки на форумі також за гроші на яких наївні користувачи обговорюють різні теми. І найгірше, Речинський продає IP адреси користувачів зацікавленим особам.

Потрібна людина: Речинський Стас — професійний стукач, професійний наклепник

Заказуха — горе українських ЗМІ, вона поступово знищує до них довіру і повагу.

Журналістські розслідування перетворилися на взаємний злив інформації конкуруючих політичних або бізнес угруповань. Станіслав Речинський і його сайт «ОРД» пережили характерну для замовної журналістики еволюцію. Почавши з високого пафосу відповідальності перед суспільством, сайт, побудований навколо зливу внутрішньої інформації СБУ, в кінці кінців перетворився в відвертий зливний бачок на службі вже не тільки БЮТівців, а й усіх бажаючих.

Заробивши впізнаваність на зливі інформації, і в деякому роді популярність як журналіст, Стас Речинський, після зникнення джерел цього зливу звернувся до всіх можливих інших джерел заробітку.

В тій чи іншій мірі цінна інформація в його журналістських матеріалах перемішалася з відвертими вигадками і «версіями», підтасовкою фактів з метою отримання потрібних висновків, публікація відверто сфальсифікованих документів — все це стало характерними особливостями «журналістського» почерку Стаса Речинського.

Журналістські розслідування в нашій країні занадто часто використовуються як засіб зведення політичних рахунків або «бізнес розборок». В цілому це знищує професію журналіста і повагу до неї в суспільстві. Не дивно, що професія, яка незмінно на початку 90-х викликала довіру, тепер в середовищі поінформованих людей перетворилася на синонім продажності. Часто можна почути терміни які вживають щодо продажних журналістів – «медіакурва», «медіаблядь», «журнашлюха», тощо.

Шлях, яким йдуть кращі з кращих в середовищі журналістики, — розслідувачі, дуже часто призводить їх до угод з фігурантами їх публікацій. Грань між чесним медійником, що відкриває інформацію для громадськості, і між замовним журналістом, що робить це за гроші занадто тонка, а в нашій сьогоднішній ситуації — майже не існує.

Такзвані українські журналісти в сфері розслідувань — Коробова і Речинський — беруться в тому чи іншому вигляді за замовні розслідування. Такі псевдожурналісти як Гладчук взагалі займаються тільки цим.

Всі успішні розслідувачі стають в кінці кінців перед вибором — писати за гроші або не писати. Причому якщо ти успішний журналіст, який зробив собі ім’я на розслідуваннях, то це питання стоїть перед тобою кожен день у вигляді готових пропозицій з досить великими сумами. Ціни на такі речі змінюються в залежності від політичного сезону, ЗМІ та конкретного журналіста.

Володимир Мостовой, головний редактор «Дзеркала Тижня» в момент піку її популярності був спійманий іншими журналістами на те, що отримував від замгенпрокурора 25 тис. доларів за підготовку певної публікації. І ніхто в середовищі журналістів не став роздмухувати цей випадок.

На думку людей які знають ринок, в 2001-2005 в рік керівництво «Дзеркала Тижня» знімало не менше двох мільйонів доларів на непрямий рекламі у вигляді зливу інформації, замовних розслідуваннях.

Про те, що в більшості випадків в газетах у вас просто готові взяти підготовлений вами матеріал і опублікувати — мова не йде, це вже повсюдно прийнята у нас практика. Як правило, основні журналістські розслідування публікуються у нас в інтернет-ЗМІ.

Робити це легше з юридичних і організаційних причин. Перехід в інтернет основного масиву зливу інформації та журналістських розслідувань відбулося починаючи з 2003-2004 року. «ОРД», «Дурдом» і безліч дрібних сайтів таких як «sprotiv.org» живуть з замовних публікацій. Ціна замовного матеріалу на «ОРД» одна з найнижчих серед подібних сайтів, але вона не опускається менше 3 тис. Доларів за публікацію, і 5 тис. доларів якщо матеріал готує сам Стас.

Починаючи як чесні розслідувачі, журналісти йдуть на ті чи інші компроміси, які врешті-решт призводять до того, що вони психологічно перебудовують свої мізки на отримання якомога більшої кількості грошей з такої діяльності.

Звісно як журналісти вони вмирають, переходять на фінансування у тій чи іншій фінансово-організованого угруповання. Ситуація зі Стасом Речинським ще більш характерна — він спочатку знаходився на службі у зацікавленої політичної угруповання як найнятий журналіст.

До речи тут приклад як Речинський активно публікується на проросійському смітнику politnavigator.net

Станіслав Речинський, власник говносайта ord-ua.com - шахрай, вимагач під прикриттям БЮТ

Чим більше вивчаєш українську практику, і часом озираєшся на світову, тим більше розумієш, що навіть невелика надія на чесних журналістів, які розслідують з ризиком для життя ті чи інші ситуації — це фантазії або вигадки з американських фільмів.

Насправді провести серйозне розслідування можна лише в тому випадку, якщо тобі допоможуть зібрати документи ті чи інші зацікавлені особи. Якщо зірки запалюються — значить комусь це потрібно. Стосується це і зірок журналістики.

В американській консервативній політиці  давно вже зародилася думка про те, що журналіст може бути об’єктом такого ж дослідження як і політики та інші публічні люди. Якщо ми досліджуємо особисте життя публічної людини, щоб зрозуміти, що він насправді представляє, з яких мотивів виходить, то логічно, що таким же об’єктом повинні ставати і представники четвертої влади. Спробуємо розібратися звідки взявся Стас Речинський.

Тож звідки взявся Станіслав Речинський?

На ринку журналістських розслідувань Стас Речинський посідає особливе місце. Він не став популярним журналістом, який світиться по ящику, він не може грати в публічну людину, «експерта», який може розмовляти на будь-яку тему. Вся його популярність пов’язана з сайтом «ОРД» і зі зливом інформації про діяльність спецслужб.

Всю цю інформацію він лише літературно оформив і привів в більш-менш прийнятний вигляд для читання. Його не можна назвати  журналістом що легко пише, він швидше носоріг що повільно переварює отриману інформацію, і з такою ж швидкістю видає свої великовагові говностатті.

Не дивно, тому що він ніколи не займався журналістикою в справжньому розумінні цього слова. Вся його журналістська кар’єра побудована на співпраці зі корумпованими спецслужбами.

Стас Речинський народився в 1963 році в місті Майкопі Краснодарського краю. У 1982-1984 роках служив в Афганістані. Після закінчення строкової служби він не знав, куди саме податися, але вже знав, хто саме йому допоможе. Ми не знаємо коли точно, але, швидше за все, під час служби в Афганістані молодий хлопець йде на співпрацю з КДБ СРСР, проявляючи себе як ґрунтовний і винахідливий донощик. Йому обіцяють допомогти зі вступом в центральний ВНЗ, саме це було його мрією, заради чого він починає працювати з подвоєною енергією.

У цей час Київський Університет Тараса Шевченка, і особливо філологічний факультет відчував в повній мірі пологові муки національної самосвідомості. Велика машина КДБ УРСР працювала над запобіганням і попередженням цих процесів в суспільстві.

Молодий хлопець, афганець, з честю захистив інтереси Батьківщини в ДРА, і не приховує цього, цілком підходить для того, щоб розбавити трішки цей націоналістичний супчик і вчасно інформувати, що саме в ньому відбувається. У 1985 він потрапляє в цей заклад з цілком певними цілями.

Закінчивши в 1990 році університет, він виявився перед питанням, куди йти працювати, всюди починався розвал. КаГеБешникі  самі не знали, що з ними буде, і займалися іншими питаннями. Їх вплив і можливості швидко зменшувалися, і гарантовано де вони могли допомогти — це церковна середовище, яке завжди було під їх щільним контролем.

Стас починає працювати журналістом в «Українській православній газеті». Паралельно підробляє і в інших газетах, де трудиться як інформований журналіст для написання аналітичних матеріалів.

Тоді вже починається потроху благотворне  саме для журналісткою кар’єри Речинського співпраця. Старі знайомі знову потроху приходять в стабільне русло, а так як заробітки на роботі мізерні, то, використовуючи доступну їм службову інформацію, пишуть затребувані статті, які потім Речинський прилаштовує в газети.

У той час одержувані гонорари були гарним бонусом до зарплати. У них залишаються хороші зв’язки в церковному середовищі, завдяки чому Речинський очолює в 1998 році прес-службу українського відділення Російської православної церкви (Московський Патріархат). Тут він як справжній «журналіст» займається пропагандою церкви.

Сумніваємось, що працювати з пресою в Московському Патріархаті візьмуть людину, яка не віддана ідеї єдності слов’янських народів, «руского міра» і підтримує незалежність України.

Особливим коником Речинського стають викривальні статті про Філарета.

Поступово він повністю освоюється на новому терені, і присвячує майже весь свій робочий час задоволенню потреб своїх роботодавців в піар війні проти Української Православної Церкви Київського Патріархату.

Його «любі друзі» з продажної прокремлівської частини «КГБ-СБУ» тим часом рухаються своєю службовою дорогою. У церковному середовищі вони починають провертатися до своєї справи.

Церковне напрямок в КДБ був одним з найбільш важливих, і особливе місце в ньому займала боротьба з нетрадіоціоннимі церквами, такими як баптизм, протестантизм. Проблема була в тому, що в ці церкви збиралися всілякі нонконформісти, які ні за що не погоджувалися ставити світське перед церковним. До кінця 90-х цей напрям за традицією продовжували серйозно розробляти.

Тим часом контакти з Московським патріархатом швидко розбудовуються. До кінця 90-х відбувається остаточне розщеплення двох спецслужб. Особисті контакти, звичайно, залишаються, але організованого співробітництва вже немає.

Відроджене ФСБ повертається в Московський патріархат, і витісняє звідти СБУ. Друзі Речинського в конторі виходять на таку політичну орбіту, що колишні покровителі з СБУ вимушені доводити йому свою необхідність.

Часто вони з ним звертаються до стандартної схеми, малюючи фантастичні світи і розповідаючи про неіснуючі загрози. Незважаючи на таке «самоудовлетворітельное» для обох сторін спілкування, необхідний був цікавий спільний проект, який дозволить співпрацю перевести в «видимі форми».

Тим часом Стаса який знову почав зазнавати труднощів з високооплачуваною роботою беруть на нове місце. Речинському дають ксиву помічника народного депутата, допомагають організувати інтернет-майданчик.

У 2004 році з’являється сайт «ОРД» на якому масово починають зливатися документи і матеріали, до яких мали доступ, перш за все, офіцери відділу внутрішніх розслідувань. Більш того, в цей час навколо «ОРД» іде безліч дивних ігор, відбувається злив з різних джерел.

У 2005 році, Стас Речинський стає керівником прес-служби СБУ. Це цілком зрозуміло, саме він протягом попереднього року висвітлював в найбільш повній мірі роботу вітчизняних служб безпеки. Хоча з іншого боку призначати на це місце людину, яка розкидається інформацією, не замислюючись про наслідки, було не зовсім вірно.

Знаходження друзів Речинського в СБУ закінчилося вельми примітною подією. Ці люди винесли копії всіх важливих архівів за оперативними розробками і справах, а то, що загрожувало їх партнерам, знищили. З цих винесених справ Речинський жив наступні два роки, — при запиті публікуючи потрібні документи.

В середині 2007 сайт починає відчувати перебої. Доступ у Речинського і у його конторських друзів до оперативних даних припинився, своїх людей в конторі не було, вимели всіх більш-менш підозрюваних в зв’язку з БЮТ.

Нові господарі СБУ дуже добре пам’ятали, як вспливали не надто приємні подробиці.

«ОРД» стає більше форумом на якому анонімно перегавкуються працівники українських спецслужб. Так як зливати більше нічого Речинський починає публікувати відверті фальшивки. Вигадуються неіснуючі розшифровки неіснуючих телефонних розмов. Вигадуються неіснуючі справи.

У цей час у Речинського з’являється жартівливе прізвисько «Аарончік» дане йому Турчиновим. Справа в тому, що коли доброзичливці дісталися зі скаргою на Речинського що він бере заказухи на ОРД, Турчинов сказав: «Так ти проміняв церкву на золотого тільця? Дорогий наш Аарончік », — маючи на увазі біблійного Аарона, відлившего для народу золотого тільця.

Зараз Речинський повністю спалився. Через Речинського йде постійний слив потрібної інформації. Причому поряд з реальними документами він частіше публікує гіпотези в вигляді нічим не підтверджених версій.

Все це відбувається на тлі потоку заказухи, яка заповнила сайт «ОРД».

Речинський перестав бути цікавий і БЮТу. Його ще тримають на повідку, який у руках у Андрія Кожем’якіна, але це скоріше для страховки, щоб він не бовкнув зайвого про своїх роботодавців.

Журналіст що не існував загнувся остаточно, перетворившись в шлак, яким власне і був.

Закономірний кінець «медіакурви».

ВАС МОЖЕ ЗАЦІКАВИТИ







One comment

  • Pingback: Станіслав Речинський, власник говносайта ord-ua.com — шахрай, вимагач під прикриттям БЮТ | Kantoni.com.ua