ІНТЕРВ’Ю КОМАНДИРА УКРАЇНСЬКОГО ТАНКОВОГО ПІДРОЗДІЛУ ПІСЛЯ ВИСТУПУ НА STRONG EUROPE TANK CHALLENGE

11 934 переглядів

Після повернення з Німеччини командир українського танкового підрозділу капітан Роман Багаєв із 14 омбр розповів Ольгі Гордійчук для “Новинарні“, як на Strong Europe Tank Challenge у їхніх Т-84 клинили механізми заряджання, горіла проводка та що з цим буде далі.

Другий рік поспіль українські танкісти з 14-ї волинської механізованої бригади ЗСУ брали участь у міжнародних змаганнях Strong Europe Tank Challenge на полігоні 7-ї армії США в Баварії. І тоді, й тепер нашу команду очолював капітан Роман Багаєв, чий взвод регулярно визнається найкращим танковим взводом України. Але в Німеччині у змаганнях із натовцями волиняни другий рік поспіль посіли останнє місце. У 2017-му – серед шести учасників, тепер – серед восьми.

Головною причиною минулорічної поразки Багаєв в інтерв’ю “Новинарні” називав незнання натовської специфіки, проблеми з мовою та відставання в тактиці. Казав, врятувало лише те, що старий Т-64 хлопці знали вздовж і впоперек.
Цього року причиною невдачі стали новоотримані танки Т-84 – значно сучасніші, ніж “шістдесят четвірки”. Та якраз механіка цих “оплотів” підвела українських військових у перший же день змагань, спричинивши кпини російських і “сепарських” ЗМІ.

Військові вже повернулися в Україну. Комроти Роман Багаєв розповів “Новинарні“, хто винен і що саме зламалося в танках; чим ці Т-84У кращі, ніж Т-64; як узагалі проходили змагання в Графенвері та коли “допиляні” “вісімдесят четвірки” можуть поїхати на Донбас.

Також Роман надав “Новинарні” ексклюзивні відеозаписи зі змагань – ті самі, де зафіксовано, як клинить механізм заряджання Т-84, іскрить проводка (танк ледь не згорів) та ходить ходором гармата.
Багаєв вибачається за нецензурну лексику в кадрі, але, мабуть, на таку ситуацію в армії інакше й не відреагуєш.
Адже ситуація дуже відповідальна, а через брак, допущений харківським заводом ім. Малишева, рік підготовки – нанівець.

“А якби в бою?” – резонне питання між матюками.

Це не “розгін зради” – це сигнал для роботи над помилками, яку слід обов’язково провести.

І, звісно, відповідь тим, хто вже встиг звинуватити у всіх гріхах Багаєва та його підлеглих, які пройшли АТО.

Романе, у скількох членів нашої команди був досвід минулорічних змаганнях?

– Із дванадцяти людей лише п’ять брали участь у Strong Europe Tank Challenge 2017. Більшість їхала вперше.

Які найважливіші етапи були на змаганнях? Що вдалося і не вдалося на цих етапах?

– Ключові – це “танковий взвод у наступі” і “танковий взвод в обороні”. За них можна було набрати по 500 балів.

А нічого не вдалося зробити. Ми поїхали на чотирьох Т-84. Під час “операції в наступі” вистрілив лише один танк. На решті трьох снаряд або не до кінця загрузився в гармату, або не спрацювали датчики.

Система показала, що танк не до кінця зарядився, тому гармата з гідростопора не знялася. Хоча насправді він зарядився, але пустий лоток не до кінця опустився – на одному танку вручну опускали.

На інших довелося вручну розштопорювати прицілом-дублером, тобто знімали гармату з гідроштопора через дубль.

Поясніть…

– Коли завантажується снаряд, гармата автоматично стає на кут заряджання, вона стає на гідростопор. Там є датчики, які відображають кінець кожної операції і передають сигнал далі. Гармата стоїть на куті заряджання, клин відчинений, гармата стоїть на гідростопорі, снаряд досилається. Якщо закривається клин – спрацьовує датчик, який відображає, що опустився важіль із пустим лотком, клин зачинений. Тоді спрацьовує датчик, з гідростопора знімається гармата – можна керувати.

У нас у трьох танках гармати були на куті заряджання, тому що не до кінця спрацювали датчики.

Також у двох танках підвела система керування вогнем – не було стабілізації гармати. Після кожного пострілу вона була рухома: пульт керування не чіпаєш, а вона трясеться.

Як із цим влучати на 1,5 км?…

Несправності почалися відразу?

– Так, це сталося в перший же день. Ми набрали 208 балів із 500.

На кожен танк давали по десять снарядів, всього на чотири танки – сорок. Ми змогли вистрілити лише 16 снарядів із 40.

На інших етапах змагання ми набрали багато балів, але стрільба нас підвела, а це було найголовніше.

Виходить, провина за невдачу лежить насамперед на харківському заводі імені Малишева, де готували ваші Т-84. Представники заводу були з вами на змаганні? Намагалися ремонтувати?

– Були.  Робили те, що могли.

Але спочатку вони нам не вірили, казали, що не може такого бути. Та під час наступної стрільби я зняв усе на відео, і вони намагалися ремонтувати. Але механізм заряджання так і не вдалося відремонтувати. Датчики постійно “вилітали” через кожні п’ять пострілів.

П’ять пострілів – це ще добре, бо може зробити і два. Так було на етапі “операція в обороні”. Там було 28 мішені. Ми вибили 21, а один танк залишили на прикриття –  надіялися, що він вистрілить наприкінці. І от всі танки відстрілялися, підіймають три останні мішені – а в танка, на який ми сподівалися, “вилітає” МЗ (механізм заряджання – “Н”) і він не може стріляти. Мішені ми обстріляли з кулеметів, але це не рахується…

В результаті дві країни вибили по 24 мішені, одна – 22, ми – 21, решта – по 20.

Коли ви почали готуватися до змагань? На яких танках?

– У січні ми вже були в Харкові на полігоні. Дізналися, що виступатимемо на Т-84.

Техніку прийняли нескоро. Один танк дали в березні. Ми з нього вистрілили п’ять разів, МЗ вийшов з ладу, його забрали на завод.

На заводі навчати нас не хотіли – сказали, що навчання не проплачене. Раз допустили на тренажери.

У чому тоді полягали тренування?

– Якщо минулого року ми не знали програму змагань і тренували стрільбу, то тепер зосереджувалися на інших вправах.

У листопаді місяць вчили англійську у Львівській академії Сухопутних військ. Звісно, це мало для англійської, але проблем з іноземною вже не було. Ми мали лише одного перекладача, і це було більш ніж достатньо.

За весь час тренувань ми один раз стріляли усім взводом. Решту часу – не було чотири готових танки, щоб взводом могли поїхали тренуватися.

Можливо, тому злагодженість екіпажу була, але злагодженості взводу не було.

Є один танк, і всі на ньому стріляють. Але кожен має звикнути до свого танка.

Тобто танки не встигли обкатати?

– Останній танк ми прийняли, вже коли грузилися на трали і їхали в Німеччину. З двох танків ми встигли постріляти.

Настріл машин станом на квітень: перший танк – 40 снарядів, другий – 99, третій 26, четвертий – 36, п’ятий – 13 снарядів.

Із другого танка 50 снарядів стріляли не ми, а комісія, що випробовувала тепловізор. Решту стріляли ми.

Ви зарано виїхали до Німеччини, тому що там перед конкурсом ще відбувалися міжнародні навчання НАТО Combined Resolve X. Із цих маневрів надходили дуже позитивні звіти про дії наших танкістів – “рейд після дводенної оборони“, “вражаючий бій у місті“, “підбили кільки “Абрамсів“… Там була можливість постріляти з Т-84 не віртуально, а реально, щоб звикнути до них?

– Постріляти ні, але змогли покататися. І вже тоді щодня в одного-двох  танків відмовляли системи управління вогнем, хоча ми насправді ще не стріляли. На одному блоки погоріли – довозили з України.

Перед самими змаганнями [Strong Europe Tank Challenge] була пристрілка, всі танки стріляли. Але в перший же день все пішло шкереберть.

У вашій бригаді на озброєнні стоять випробувані Т-64БВ. Чому на змагання потрібно було їхати на Т-84У – попередній, не надто надійній версії “Оплоту”?

– Можливо, “згори” була задача показати нові танки “Оплот”.

Таких танків, як у нас (Т-84У “Оплот” – попередня версія Т-84 БМ “Оплот” – “Н”) у 2001 році виготовили десять штук. Зараз залишилося шість, де ще чотири – не знаю. Вони зберігалися на заводі, на базі зберігання, декілька в 92-й бригаді.

Насправді, коли ми були на заводі, нам казали: “У нас “Оплоти” [виготовляються на експорт] на Таїланд, зачекайте”.  За цей час БРЕМ “Атлет” з нуля зібрали, а до наших танків ніхто не мав діла. Ми ходили на завод і просили, щоб їх подивилися.

Зрештою їх подивилися “загально”. Систему керування вогнем ніхто не дивився – запускається, і добре. А те, що відбувається після пострілу, нікого не цікавило. У нас навіть не було запасних деталей – брали їх із шостого танка, який перебуває на заводі.

Варто було б передивитися всі блоки, систему керування, паливну систему. Бо на навчаннях паливо у нас текло рікою. Танки 17 років стояли сухі – баки полущилися, полопалися гумові патрубки, що з’єднують паливну систему. Довелося по ходу замінювати.

Правда, зробили модернізацію – встановили тепловізор, встановили ЕОП (електронно-оптичний перетворювач – “Н”) третього покоління на приціл командира.
Це агрегат, який повністю входить в систему керування вогнем. Він може дублювати навідника, якщо з ним щось сталося, він може стріляти зі свого місця. Їх встигли встановити лише на два танки. Також  камеру заднього виду і драбинки, щоб заходити на танк.

Але все, що вони модернізували, можна було б зробити після змагань і відправити танки на Донбас.

Ця модернізація стане в нагоді в бою?

– Тепловізор в бою знадобиться. Драбинки – це дрібниця.
Камера заднього виду – це понт, який не потрібен нікому. Вона стоїть збоку, вихлопні гази йдуть якраз на неї – коли машина рухається назад, нічого не видно.
ЕОП на приціл командира з нічним баченням – корисно, але потрібно бодай якесь освітлення, хоча б від місяця. Ми були в лісі – і там нічого не було видно.
GPS встановили.

Чим ці танки кращі в бойових умовах, ніж Т-64?

– Набагато кращий двигун. Він настільки потужний, що ми “Абрамсів” і “Леклерків” доганяли.

І рух заднім ходом швидкий.

Також на Т-84 є енергоагрегат. Він тихо працює, можна вести вогонь, не запускаючи двигун.

Є модернізації для нічного бою. Водночас, коли я дивився в нічний приціл “Абрамсів”, то наш крок вперед здається невеличким.

Насправді, якщо систему керування вогнем налагодити, то вона буде хороша.

Наш танк найнижчий. І в нас на танку є лопата для риття окопу.

У них (натовців) танки не можуть стріляти, коли їдуть вперед, а гармата дивиться назад. Наш може. І для бойової готовності їм треба більше часу.

Як прокоментували іноземні команди провал наших танків?

– Казали, що механізм заряджання – це і добре, і погано. У “Леопардах”, “Абрамсах” немає механізму заряджання. У них є заряджаючий – додаткова людина в екіпажі.

Представники від заводу зробили якісь висновки після змагань?

– Вони робили доповіді на завод. Немає запасних запчастин на ці танки, тому не знають, як їх ремонтувати. А якщо в бойових умовах зламається, то лишати один і розбирати на деталі для інших?..

Які результати ви показали на етапах, де танки не використовували?

– На них максимально можна було набрати 100 балів.

Ідентифікацію техніки ми здали 24 з 30. На момент завершення були другі з чотирьох.

У розвідці набрали 42 бали з 45 і на фініші мали перше місце.

За медичну допомогу і відновлення пошкодженої техніки були на третьому місці: правильно сказали координати, зробили дев’ять рівнів доповіді за стандартами НАТО, викликали вертоліт.

Якби ми набрали свої бали за стрільбу, як у минулому році з Т-64, то в трійку переможців точно увійшли б.

У минулому році ми в обороні набили більше, ніж теперішній переможець (німці – “Н”).

З іншого боку, на Т-64 ми б втратили 50 балів на водінні. Одна з вимог вправи – це їхати на повній швидкості заднім ходом. Т-84 заднім ходом може їхати 35 км/год, а Т-64  – до 4 км/год.

У водінні зараз ми зайняли четверте місце, але з першим різниця була незначна – 20 секунд.
“Челленджери” та “Леклерки” – це швидкі танки, але чомусь відстали від нас.

У радіаційному та хімічному зараженні у нас був другий результат.

Ці Т-84 тепер ваші? Стануть на озброєння 14 омбр?

– Їх ще не привезли з Німеччини. Але так, п’ять танків вважаються в нас на озброєнні.  Дадуть ще один.

Це буде шість нових танків. А яка потреба?

– У підрозділі мають бути всі однотипні танки. Потрібно ще чотири.

Але якщо попередні так довго робили, то навіть не знаю, коли з нуля решту зроблять.

У мене два взводи на Т-84, а один – на Т-64. Вони не зможуть виконувати разом бойові завдання через різні швидкості танків.

Якщо ці шість танків відремонтують і вони будуть у бригаді, коли поїдуть на Донбас?

– Думаю, що після параду на День Незалежності вони будуть на Донбасі. Спершу їх на заводі мають налагодити, а потім випробуємо боєм.

Якраз там і виникне проблема, що у взводах різні танки. Єдиний варіант – одному взводу на Т-64 ставити окремі завдання.

Джерело

ВАС МОЖЕ ЗАЦІКАВИТИ