Як 93 бригада перемагає окупантів під Докучаєвськом

11 822 переглядів

93-тя ОМБр вважається однією з найбільш агресивних серед українських бригад в зоні АТО, постійно завдаючи ворогу болючих втрат у місці свого несення служби.

Докучаєвський напрямок вже давно перестав бути гарячою точкою на карті АТО і на те є цілком об’єктивні причини: більше року тому бійці Збройних сил України захопили всі стратегічні вершини довкола міста, фактично оточивши його з трьох сторін (північ, захід, південь). Самі бійці розповідають, що місто повністю проглядається і прострілюється з їх позицій, що значно ускладнює різного роду маневри терористам.

Менше з тим, навіть в цьому, відносно тихому закутку лінії розмежування (особливо у порівнянні зі Світлодарською дугою, Бахмутською трасою і Приазов’ям) час від часу трапляються ворожі провокації і навіть спроби прориву лінії фронту. Звісно, всі вони оперативно і адекватно «гасяться» українським вогнем, менше з тим, певне напруження все одно створюють.

З середини січня цього року в порядку ротації на бойові позиції в районі Докучаєвська заступила 93-тя окрема механізована Харківська бригада (93 ОМБр), і буквально в перші ж дні внаслідок обстрілу бойовиками понесла втрати – від кулі снайпера загинув командир кулеметного відділення бригади старший сержант Олександр Чопенко.

Одразу варто відзначити, що Докучаєвський плацдарм є новим для 93-ї бригади – раніше, до ротації, вона тримала лінію фронту на Бахмутській трасі, де провела ряд успішних операцій (бої за Жолобок, захоплення стратегічних висот, захоплення у полон росіянина Віктора Агєєва тощо). Тобто, паралельно з відбиттям ворожих атак, бійці бригади знайомляться з новою для них місцевістю.

Завдяки відмінно працюючій прес-службі бригади, ми можемо оперативно дізнаватись про стан справ як в самій 93-й ОМБр, так і на ввіреній їй частині лінії фронту.

Отож, завдяки прес-офіцерам бригади ми регулярно дізнаємось, що попри відсутності Докучаєвська в офіційних зведеннях прес-центру штабу АТО, позиції 93-х ОМБр буквально щодня обстрілюються як зі стрілецької зброї, так і з гранатометів, мінометів і навіть бронетехніки.

Зрозуміло, що час від часу бійці 93-ї бригади змушені відкривати вогонь у відповідь – з метою подавити вогневу активність бойовиків і змусити їх дотримуватись «режиму тиші».

Найбільш показовий в цьому плані був випадок кілька тижнів тому. Вочевидь, настрілявшись з гранатометів і мінометів, під окупованим Докучаєвськом бойовики вирішили застосувати важку техніку і 21 лютого з 19:05 до 19:45 позицію бійців бригади обстрілювала ворожа бойова машина піхоти БМП-1. Звісно, такий стан справ нікого по нашу сторону фронту не влаштовував, і 22 лютого ворожа БМП-1 за загадкових обставин була підбита з ПТКР (протитанкова керована ракета).

Однак, цей випадок мало чому навчив бойовиків, і вже 26-го лютого вони спровокували затяжний бій з залученням з їх боку БМП-2, який, втім, нічого їм не приніс – українські воїни дали адекватну відповідь і терористи змушені були відступити на свої позиції. Те ж саме повторилося і 28-го лютого – з тим самим результатом.

Звісно, масштаби цих обстрілів та боїв не йдуть ні в яке порівняння з тим, що відбувається на Світлодарській дузі, тому й, очевидно, не потрапляють до зведень прес-центру штабу АТО. Якщо ж говорити про серйозні загострення в районі Докучаєвська, то вони мали місце аж влітку 2017-го року, коли посеред ночі з 13 на 14 червня російсько-окупаційні війська зі сторони окупованого Докучаєвська здійснили потужний обстріл об’єктів мирної інфраструктури поблизу Ольгінки і Графського з 152-мм артилерії, внаслідок чого було пошкоджено кілька приватних будинків мирних жителів.

Незважаючи на те, що обстріл терористи вели з житлових кварталів Докучаєвська (вони ж терористи, як не як – прикриватись мирним населенням їх кредо), Збройні сили України завдали удару у відповідь і з ювелірною точністю «погасили» вогневі точки ворога. Навіть за свідченнями місцевих жителів у спільнотах сепаратистів ВКонтактє, втрат серед мирного населення Докучаєвська внаслідок тої операції ЗСУ не було зовсім. Разом з тим, бойовики «ДНР» з того часу майже не використовують важку ствольну артилерію у цьому районі.

Взагалі, Докучаєвськ має стратегічно важливе значення завдяки своєму географічному положенню: терористам вигідно відкинути ЗСУ подалі від міста і тиснути на Маріуполь з півночі, а для ЗСУ звільнення Докучаєвська означатиме здобуття солідного плацдарму для подальшого наступу.

Якщо поглянути на карту, то можна побачити – наскільки посунулась би лінія фронту на схід, якби Докучаєвськ був українським (приазовський степ не так густо заселений, як південна Луганщина чи північна Донеччина). Як мінімум автомобільне і залізничне сполучення з Маріуполем не перебували б на лінії вогню.

До речі, ми вже писали, що не виключений варіант розвитку подій, за яким українська армія може здійснити танковий прорив вглиб ворожої території і завдати удару, наприклад, по Старобешевому. Або навіть по Ленінському району Донецька (знаходиться на півдні міста), сіючи паніку в рядах ворога і відволікаючи на себе значні сили оборони міста, даючи тим самим можливість іншим військам зайти у «столицю ДНР» з заходу та півночі, або здійснити інші маневри.

Залишається лише додати, що Докучаєвськ за «Мінськом-1» (як і Оленівка, до речі) має бути під українським контролем. Однак, попри це, а також попри майже облогу міста, ЗСУ досі не наважились на його звільнення. Мабуть, це питання ще не на часі. А з іншого боку: не даремно ж сюди перекинули саме 93-тю бригаду, яка під час ротації відпрацьовувала наступальні операції…

ВАС МОЖЕ ЗАЦІКАВИТИ