«Канонічекоє» фіаско

1553 переглядів

Інформаційні ресурси УПЦ продовжують зомбувати українців

В процесі підготовки до святкування 1030-ліття Хрещення Русі православні українці розділились на два табори. Одні надіються і очікують надання статусу церковної незалежності, автокефалії, сподіваються на об’єднання православних церков в одну помісну Українську православну церкву. Інші ж живуть ще під ковпаком російськофільного навіювання, в уяві яких є «єдіная російськая родіна», брижчуть до останнього піною, коли їх тикають носом і називають москалями, називають їхнє т.зв. «УПЦ» московською церквою, церквою країни, держава якої є агресором, солдати якої прийшли зі зброєю на нашу землю. А їхнє це «УПЦ» завуальовано, а інколи і відкрито використовують з метою формування тих чи інших стереотипів і моделей поведінки, векторів, способів мислення в українському суспільстві.

Тепер, після того, як українською владою задіяно стільки ресурсів для забезпечення ініціативи Президента, представники вищого керівництва УПЦ починають розуміти, що надання Томосу реальне і не так багато часу залишилось для реалізації цього питання. Проте, тримаючи лице, продовжують через своїх «шавок» у вигляді Данилевича і йому подібних поширювати думку, що ніхто автокефалію не дасть і вони одні «каноніческіє». Треба, мабуть, офіційно затвердити новий діагноз: синдром кананічнасті. Це, коли ти навіть можеш і не знати, що таке «канон» і яке його значення для спасіння твоєї душі, Це коли ти сам порушуєш всі можливі канони, але в разі чого кричиш, що насправді дотримуєшся їх краще всіх на світі, це, коли ти усвідомлюєш, що ти баран, але всеодно продовжуєш ним бути, головне, щоб звучало як кананіческій баран.

Єпископат рве волосся з борід, аби позбирати якнайбільше кананіческіх овець і баранів до Києва на Хресну ходу, вкотре розповідаючи про 100, 300, 500 тисяч присутніх людей в минулому році. А в цьому ж потрібно більше. Ми ж кананіческіє, треба показати єдність, якої вже нема. А немає, бо за останні роки люди потроху відкривають очі, повстало і те духовенство, котре мріяло про незалежність від Москви, люди відмовляються їхати і підтримувати церковних олігархів у вигляді Паканича і йому подібних.

Інформаційні ресурси УПЦ продовжують закликати людей приходити на Володимирську гірку, але вже очевидно, що український народ чекає нового етапу життя українського православ’я. Православні свідомо переходять на сторону УПЦ КП, УАПЦ, йдуть за проукраїнськими священиками і архієреями з УПЦ, аби разом об’єднатись і саме в цьому показати свою єдність як православних християн і як українців.

Православні українці, саме цього року у вас, як ніколи є можливість підтвердити свою національну ідентичність. Всі православні є браттями і сестрами, але окрім того, ми ще й залишаємось українцями з нашою країною і державою. Це наш дім, нам його берегти, розбудовувати і разом за нього возносити молитву до Господа.

ВАС МОЖЕ ЗАЦІКАВИТИ