Частина громад УПЦ МП відмовляється брати участь у кампанії «проти автокефалії», яку організовує керівництво церкви

11 517 переглядів

УПЦ МП активно шле листи до Вселенського Патріарха з вимогою не надавати автокефалію УПЦ КП. Але не все у них йде гладко.

Чим далі на захід, тим більш ситуація непідконтрольна керівництву УПЦ МП. Найбільша її єпархія – Вінницька – прямим текстом відмовилась від участі у цій авантюрі. Навіть голова Тернопільської єпархії митрополит Сергій (Генсицький), відомий антиавтокефальною позицією, за нашими даними, заявив буквально наступне: «Церква в руках Бога, а не людей». І відмовився долучатися до підписної акції.

Тетяна Деркач, релігійний публіцист

Новина про те, що Вселенський Патріарх може надати українській церкві Томос про визнання та проголошення її автокефалії, сколихнув усе наше суспільство. Але оскільки ця радісна подія мала стосуватись лише обмеженого кола релігійних організацій – а саме УПЦ-КП та УАПЦ, — виник дуже сильний спротив з боку релігійної інституції, яка за статутними документами називається УПЦ, але канонічно знаходиться під омофором РПЦ (далі – УПЦ МП). Спочатку дії української влади на підтримку автокефального руху речниками УПЦ було названо пшиком, з якого нічого не вийде, але потім концепція змінилась.

Коли усі богословські аргументи проти автокефалії у такий спосіб закінчились, світлі голови, які керують УПЦ, вигадали чудову ідею: а давайте ми завалимо Вселенського Патріарха спамом. Було складено досить сумбурний текст звернення, який мають підписувати вірні цієї релігійної юрисдикції. Типографії отримали замовлення на друк десятків тисяч примірників цих папірців, далі папірці повезли до кожної єпархії.

Щоб було зрозуміло, технологія збору цих підписів нагадує сумнозвісну продрозкладку. На кожну єпархію надходить план по валу, який розбивається по благочинням (структурним підрозділам єпархії). Благочиння, яким відведено роль «червоних комісарів», повинні забезпечити організацію збору цих підписів. Наприклад, за інформацією, що надійшла до автора, на Білоцерківську єпархію передано 12 тис. екземплярів по 1200 папірців на кожне благочиння.

УПЦ МП веде кампанію зі збору підписів під зверненням до Вселенського Патріарха Варфоломея та листів до нього з вимогою не надавати український церкві автокефалії.

УПЦ МП не звикати організовувати якісь протестні акції, закамуфльовані під волевиявлення вірян та захист їх прав. Після того, як не стало в країні головного покровителя цієї церкви, Віктора Федоровича Януковича, – з новою владою стосунки ніяк не складаються. Доводиться увесь час показувати характер – то хресними ходами ходити по всій країні, то звозити прихожан у найкращих радянських традиціях на хресне пікетування під Верховну раду. Тепер ось – хресне спамування Патріарха Варфоломія.

Дуже цікаве питання – чия це ініціатива. Все почалося з Запорізької єпархії УПЦ МП – флагмана церковних скандалів останнього часу. Буквально наступного дня після ухвалення Верховною Радою України постанови щодо підтримки президентського звернення Вселенському патріарху про надання Томосу, 20 квітня на сайті цієї єпархії публікується альтернативне Звернення до Патріарха Варфоломія – не надавати автокефалію «розкольникам».

Саме цей текст підписували віряни єпархії – але не у вигляді окремих заяв, а у вигляді підписних листів.

25 квітня в єпархії відзвітували про збір понад 10 тис. підписів під цим зверненням.

А 28 квітня агенція «Укрінформ» публікує скан іншого звернення, яке вже почало надходити до типографій для масового друку та роздачі по всіх єпархіях УПЦ МП.

Наступного дня на горизонті замаячила відома «правозахисниця», колишня регіоналка Олена Бондаренко, яка у себе в фейсбуці повідомила, що передала звернення від свого імені. Звідки вона передала – невідомо, адже пані Бондаренко можна частіше бачити у Москві, аніж у Києві.

Як повідомляє УНІАН-релігії з перепостом посилання на інший сайт, текст цього листа підготовлено саме Оленою Анатоліївною.

Ось чому, мабуть, почали з’являтись повідомлення, що до розповсюдження бланків та агітації проти автокефалії долучились представники «Опоблоку»: в Херсоні агітатори ходили по будинках і навіть квартирах, в Дніпрі прийшли на завод «Інтерпайп – НТЗ». Причому, люди не завжди розуміли, що підписують. «Щоб у нас не забирали храми», «батюшка попросив підписати – ми підписали, не читаючи текст, бо довіряємо священику».

Усі ці події дуже дивно збіглися з повідомленням Дмитра Тимчука про те, що, за оперативними даними групи «Інформаційний спротив» запорізький митрополит Лука (Коваленко), від якого пішла вся ця пошесть, регулярно помічений на території Російської Федерації та «ЛДНР», де зустрічається з громадянами РФ та отримує від них грошові кошти.

Свого часу митрополит Лука був духівником «Донецьксталі» та вважався креатурою російського олігарха Віктора Нусенкіса, який зараз проживає у Москві. Будемо вважати, що всі ці події – чисті збіги, що ніяк не повязані між собою.

Ця акція, уже можна сказати, розділила віруючих УПЦ МП – замість того, щоб згуртувати навколо ненависті до «розкольників», люди були дуже спантеличені. В першу чергу тому, що ніхто не бачив або не чув, що на цю підписну кампанію було благословіння предстоятеля УПЦ МП митрополита Онуфрія.

Більше того, усі з тривогою помітили, що після розмови з Президентом, яка відбулася 18 квітня, митрополит зник з публічного простору. У другу чергу, в деяких єпархіях організація процесу почала супроводжуватись певними конфліктами і скандалами. Там, де був саботаж або спротив, у справу втрутилися активні імперці з лав УПЦ МП.

Наприклад, у Сумах. Місцевий архієрей УПЦ МП митрополит Євлогій (Гутченко) відмовився надавати своє єпископське благословіння на організацію цієї підписної кампанії. Тоді ініціативу у свої руки взяв благочинний міста Суми протоієрей Миколай Смакоуз, щирий послідовник «Руського Миру» Почаївської формації, однодумець скандально відомого о.Георгія Бавикіна (який відомий не лише своєю проросійською агітацією, а й своїми подвигами з виживання двох сумських архієреїв).

Смакоуз свого часу вже конфліктував з правлячим єпископом Євлогієм, за що навіть був тимчасово покараний «за дерзкое непослушание Правящему архиерею, халатное исполнение своих обязанностей благочинного».

Відсутність благословіння правлячого архієрея не засмутила Смакоуза і його поплічників. А коли віряни почали цікавитися в єпархії про благословення цієї акції від владики Євлогія і не отримали схвальної відповіді, о.Смакоуз почав запевняти: підписи ввечері — благословіння зранку.

Взагалі, якщо стежити за перебігом події, то виявляється, що навіть на сході України вона не викликала захвату. Підписні листи демонстративно спалювали та рвали на шматки.

Залишки спаленого звернення, Херсонська єпархія УПЦ МП

Тролінг 80 левела, Київська єпархія УПЦ МП

І чим далі на захід – тим ситуація більш непідконтрольна керівництву УПЦ МП. Найбільша її єпархія – Вінницька – прямим текстом відмовилась від участі у цій авантюрі. Навіть голова Тернопільської єпархії митрополит Сергій (Генсицький), відомий антиавтокефальною позицією, за нашими даними, заявив буквально наступне: «Церква в руках Бога, а не людей». І відмовився долучатися до підписної акції.

Навіть з точки зору логіки, ситуація виглядає неадекватно. Свого часу Помісний собор УПЦ звернувся до патріарха Московського з проханням надати канонічну автокефалію. Звернення було підписане усіма учасниками Собору.

Харківський собор 1992 року, який відсторонив митрополита Київського Філарета (нинішній Патріарх Київський, предстоятель УПЦ-КП), у своєму підсумковому документі задекларував, що «Ми завіряємо Вас, що будемо і далі відстоювати повну незалежність і самостійність УПЦ» (Звернення Харківського Собору Єпископів УПЦ до Президента України Л. М. Кравчука, 27 травня 1992).

За згадками свідків тих подій, вірянам та священикам УПЦ МП з Москви увесь час надходили сигнали, щоб вони не полишали цієї церкви, а автокефалію їм дадуть дуже скоро. Сьогодні ж вірян, які в надії на «правильну» автокефалію зберігали вірність РПЦ протягом чверті століття, примушують підписати звернення, яким фактично перекреслюються усі їхні багаторічні сподівання. «Нехай у сусіда горить хата – ми не дозволимо пожежникам погасити вогонь». Надії на «спочатку подолання розділення – а потім спільне подання прохання про автокефалію у Матері-Церкви» – на сьогодні вже марні.

Адже Патріарх Московський Кирило чітко заявив, що ніколи не відпустить Україну: «Наша Церква ніколи не залишить в біді своїх побратимів в Україні і не відмовиться від них. Ми ніколи не погодимося на зміну священних канонічних кордонів нашої Церкви, бо Київ — це духовна колиска Святої Русі: як Мцхета для Грузії або Косово для Сербії».

Пересічним громадянам взагалі не дуже зрозуміло, чому одна церковна юрисдикція – УПЦ МП – втручається у внутрішні справи інших юрисдикцій, причому, свій протест вона оформлює як захист прав власних вірян. Чому надання визнання та автокефалії Київському патріархату та УАПЦ порушить права вірян УПЦ МП? Крім того, дії керівництва УПЦ МП підпадають під порушення ст.5 Закону про свободу совісті, яка прямо забороняє втручання однієї релігійної організації у внутрішні справи інших.

Наостанок. УПЦ МП завжди наголошує, що вона – єдина Церква, яка об’єднує всю Україну. Але все, чого вона може зараз добитись акцією «ні автокефалії!» – це викопування нездоланного рову з крокодилами, який пройде між тисячами українських сімей. Адже фактично в Україні є безліч сімей, де один родич вірний УПЦ МП – а інший УПЦ КП.

І чого не знає керівництво УПЦ МП – це кількості сімей, де щиро моляться за те, щоб їхні родичі, які через політичні інтереси певних сил знаходяться в канонічній ізоляції, отримали вселенське визнання. Якщо організатори акції не схаменуться і не зрозуміють, що вони уже перетнули червону межу – цього розділення їм ніхто не простить.

texty.org.ua